⚖️ Ілюзія законності: як стаття 18 ЄКПЛ ламає замовні та політичні справи
Часто в адвокатській практиці ми стикаємося із ситуацією, коли дії слідства чи прокуратури формально виглядають «за КПК», але їхня реальна мета далека від правосуддя. Це може бути тиск на бізнес, ізоляція опонента або звичайне замовлення.
Як довести цей прихований мотив?
Тут на допомогу захисту приходить стаття 18 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ЄКПЛ). Це справжня «срібна куля» проти державного свавілля, яка вперше гучно вистрілила в Україні у справах Юрія Луценка та Юлії Тимошенко.
📌 Що каже нормативна база?
Згідно зі статтею 18 ЄКПЛ («Межі використання обмежень щодо прав»), держава не має права застосовувати обмеження прав для будь-яких інших цілей, крім тих, для яких вони передбачені. Фактично, це норма про заборону зловживання владою.
Важливий нюанс: ст. 18 ніколи не працює самостійно. У кримінальних провадженнях вона майже завжди застосовується в парі зі статтею 5 ЄКПЛ («Право на свободу та особисту недоторканність»). Тобто держава має право обмежити вашу свободу (наприклад, помістити в СІЗО), але виключно з легітимною метою забезпечення правосуддя, а не для прихованих репресій.
Справа «Луценко проти України» (заява № 6492/11)
Ексміністра затримали нібито через те, що він «повільно ознайомлювався з матеріалами справи» та робив заяви для ЗМІ.
- Оцінка ЄСПЛ: Суд вказав, що реалізація права на захист і свобода слова не є легітимними підставами для позбавлення волі в розумінні ст. 5 ЄКПЛ. Відповідно, застосувавши арешт із такою мотивацією, держава порушила ст. 18 у поєднанні зі ст. 5. Справжня (прихована) мета — покарання за публічну критику прокуратури.
Справа «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11)
Заявницю заарештували безпосередньо в залі суду через «неповагу до суду» та «перешкоджання допиту свідків».
- Оцінка ЄСПЛ: неповага до суду за українським законодавством передбачала адміністративну відповідальність і не могла бути законною підставою для тримання під вартою в межах кримінального процесу згідно з вимогами ст. 5 ЄКПЛ. Висновок: інститут запобіжних заходів було використано як інструмент для політичної ізоляції.
💼 Як це працює в сучасній адвокатській практиці?
Ці рішення — не просто історія права, а робочий інструмент для захисту в слідчих судах. Коли ми бачимо ознаки замовного переслідування, ми застосовуємо стандарт доказування «прихованої мети»:
- Аналізуємо клопотання під лупою. Зіставляємо доводи прокурора з вичерпним переліком ризиків, передбачених статтею 177 КПК України (мета і підстави застосування запобіжних заходів). Якщо обґрунтування штучне або не відповідає закону — це прямий сигнал про зловживання.
- Шукаємо зовнішній контекст. Збираємо публічні заяви посадовців або конкурентів. Якщо хтось звітує про затримання клієнта до рішення суду чи дає йому оцінки — це сильний аргумент на користь порушення ст. 18 ЄКПЛ.
- Вказуємо на вибірковість. Ставимо перед судом питання: чому за аналогічні господарські дії чи рішення переслідують виключно цю компанію або особу?
Стаття 18 ЄКПЛ має надзвичайно високий поріг доказування. Проте професійно зібраний пазл із непрямих доказів, контексту та процесуальних помилок слідства здатен розвалити навіть найгучнішу справу.
Матеріал підготувало Адвокатське обʼєднання «AxelLegal”