«Загубили» майно — винний власник: Як система виправдовує свавілля поліції

У нашій справі сталася показова ситуація: під час обшуку держава вилучила всю техніку клієнта через вкрай специфічні та делікатні підозри. Згодом експертиза підтвердила абсолютну невинуватість, справу закрили, але техніку не повернули, бо поліція її просто… загубила. А тепер найцікавіше — реакція системи на позов про відшкодування збитків.

Техніки немає вже понад чотири з половиною роки. За втрачений цифровий простір, знищені особисті дані та тривалий стрес суд оцінив моральну шкоду в 5 000 грн — це близько 3 грн за кожен день незаконного позбавлення власності. А у відшкодуванні понад 200 тисяч грн матеріальних збитків відмовив повністю.

Аргумент суду зводиться до простого формалізму: не доведено ринкову вартість пристроїв з урахуванням зносу. Тобто людина мала б якимось чином провести експертизу амортизації майна, яке фізично зникло з вини самих же правоохоронців. Вимагати оцінку того, що держава «згубила» у своїх же кабінетах — це юридичний нонсенс.

Але й це ще не все. Присуджуючи сміховинні 3 гривні на день за порушення конституційних прав, суд повністю проігнорував економічну реальність. Поки вилучена техніка роками десь припадала пилом, а ми доводили невинуватість клієнта, інфляція просто зʼїла купівельну спроможність цих грошей.

Купівельна спроможність гривні чотири роки тому і сьогодні — це дві абсолютно різні величини. Суд не просто призначив суто символічну суму, за яку зараз навіть кави не купиш, він фактично помножив відповідальність держави на нуль. Виплачувати знецінені копійки через роки судової тяганини за майно, яке знищили самі правоохоронці — це не правосуддя, це відверте глузування з інституту захисту власності.

А що ж сама поліція? Правоохоронці свою провину категорично не визнають. Їхня позиція в суді базується на банальному юридичному гачку: в ухвалі про скасування арешту нібито не було дослівно написано вказівки «зобов’язати повернути».

При цьому органом досудового розслідування свідомо ігнорується пряма імперативна норма статті 174 Кримінального процесуального кодексу України. За змістом процесуального закону, скасування арешту майна є безумовною підставою для його негайного повернення власнику. Ухвала слідчого судді про скасування арешту позбавляє державу будь-якого правового титулу на утримання речей, тому законодавець і не вимагає писати окреме слово «повернути», адже скасування арешту само по собі відновлює володіння майном.

Спроба поліції сховатися за відсутністю одного слова – «зобовʼязати» в процесуальному документі — це не захист закону, а маніпулятивна спроба перекласти відповідальність за власну недбалість та втрату чужого майна.

Наша правова позиція ґрунтується на сталій практиці ЄСПЛ. Рішення у справі «East/West Alliance Limited проти України»(Заява № 19336/04 від 23.01.2014) чітко визначає: відповідальність за збереження майна несе держава. Суть цієї практики полягає не в наявності чеків, а в тому, що у разі неможливості точного підрахунку шкоди через втрату майна державою суд не має права сліпо і формально відмовляти у позові. Суд зобов’язаний здійснити загальну оцінку шкоди, керуючись принципами розумності, співмірності та справедливості.

Отаке от правосуддя, де формалізм перемагає здоровий глузд, а папірець ставиться вище за реальне порушення конституційних прав. Держава втрачає твої речі, поліція роками ховається за відсутністю одного слова в судовій ухвалі, а потім суд відмовляється за все це платити, бо ти не можеш довести, наскільки речі зносилися, поки лежали невідомо де.

Від подібного не застрахований ніхто. Головна проблема системи — це її безвідповідальність. Миритися з таким підходом не можна, тому апеляційна скарга вже подана і з цим процесом обов’язково впораємось.

Бажаючі особисто оцінити всі тонкощі цієї «філософії правосуддя» можуть ознайомитися з повним текстом рішення за цим посиланням:

https://reyestr.court.gov.ua/Review/132790441

Читайте першоджерело — в апеляції ми цю логіку залишати так точно не збираємося.